Плазма крові — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Плазма крові — рідка частина крові, що містить розчинені у воді іони, неорганічні й органічні речовини, зокрема білки, вуглеводи, солі, біологічно активні речовини (гормони, цитокіни, вітаміни тощо), а також продукти клітинної дисиміляції, які підлягають виведенню із організму. У людей вона становить близько 55-60% об’єму крові. Плазма крові, проходячи через кровоносні капіляри, безперервно отримує і віддає різні речовини, але її склад залишається відносно стабільним.

Загальна характеристика (людина)[ред. | ред. код]

Плазма становить 5% маси тіла людини: для чоловіка вагою 70 кг маса плазми становить 3,5 кг. При збиранні крові в лабораторії і відділенні формових елементів крові й згустку, що утворюється при зсіданні крові, залишається рідина — сироватка. Вона відрізняється від плазми за відсутністю фібриногену, факторів зсідання II, V, VIII і має більше серотоніну за рахунок розпаду тромбоцитів.

Склад плазми:

• Вода — 90%
• Білки — 7,8%
• Жири — 0,8-1%.
• Глюкоза — 0,12%. При зниженні — підвищується збудження клітин головного мозку (судоми), порушується кровообіг, дихання, настає смерть.
• Сечовина та сечова кислота — 0,05%.
• Мінеральні солі — 0,9%, з них найбільше припадає на долю NaCl, солі Са, К, Mg. Ця концентрація підтримується на сталому рівні.

Плазма містить три основні фракції білків: альбуміни, глобуліни, фібриноген. Стінки капілярів відносно непроникні для білків, тому білки плазми утворюють онкотичний тиск близько 25 мм рт. ст., утримуючи воду в плазмі. Порушення цієї функції, зокрема при голодуванні, коли зменшується кількість білків у плазмі, вода переходить з крові до тканин, утворюючи голодні набряки. Білки плазми також утворюють до 15% буферної ємності крові завдяки іонізації СООН- і NH₂— груп. До глобулінів належать антитіла, які знешкоджують мікроби і відповідають за імунітет. Білки створюють певну в’язкість крові, яка зростає при втраті води (потіння, пронос), що може привести до утворення тромбів. Фібриноген та фактори зсідання крові — беруть участь у зсіданні крові. Білки-транспортери також переносять поживні речовини, продукти розпаду білків та нуклеїнових кислот, гормони, мікроелементи, вітаміни. Зокрема альбумін може зв’язуватись з металами, йонами, жирними кислотами, амінокислотами, білірубіном, ферментами, тощо.

Антитіла, що являють собою γ-глобуліни, продукуються плазмоцитами, більшість інших білків плазми синтезується у печінці.

У плазмі знаходяться такі білки: альбумін, орозомукоїд, α1-антипротеаза, α-фетопротеїн, α₂-макроглобулін, антитромбін, церулоплазмін, С-реактивний білок, гаптоглобін, гемопексин, трансферин, аполіпопротеїн B, ангіотензиноген, антитромбін С тощо.

Буферні системи плазми[ред. | ред. код]

Буферні системи крові являють собою слабкі кислоти та їхні солі, які підримують сталою кислотно-основну реакцію плазми. Нормальний рівень pH плазми коливається близько 7,2-7,4.

До органічних буферних систем плазми відносяться білковий буфер та гемоглобіновий буфер.

Неорганічні системи — це карбонатний та фосфатний буфери.

У плазмі в розчинному вигляді знаходяться фактори згортання крові. При пошкодженні судин відбувається каскад реакцій, у результаті яких утворюється кров’яний згусток. Задача цього згустку — запобігти крововтраті і забезпечити збереження рідкої плазми у судині. У кровоносних судинах весь час підтримується певний баланс між коагуляцією (згортанням) та антикоагуляцією.

• Ганонг, Вільям Ф. (2002). Фізіологія людини (Переклад з англ.). Львів: БаК. с. 784. ISBN 0-8385-8282-6. 

12.4. Білки плазми крові

У плазмі крові міститься декілька десятків різних білків, які відрізняються за фізико-хімічними та функціональними властивостями: ферменти, проферменти, інгібітори ферментів, транспортні білки, гормони, антитіла, антитоксини, фактори коагуляції та антикоагулянти тощо. Загальна концентрація білків у плазмі крові людини становить 65 – 85 г/л.

Вони виконують низку важливих функцій:

1. Білки підтримують колоїдно-осмотитичний (онкотичний) тиск, а, отже, постійний об’єм крові. Вони зв’язують воду і затримують її, не дозволяючи виходити за межі кров’яного русла.

2. Білки плазми беруть активну участь у згортанні крові. Низка білків крові, у тому числі фібриноген, є основними компонентами системи згортання крові.

3. Білки плазми певною мірою визначають в’язкість крові, яка в 4 – 5 разів перевищує в’язкість води і відіграє важливу роль у підтриманні гемодинаміки кровоносної системи.

4. Білки плазми, формуючи білкову буферну систему, беруть участь у підтриманні рН крові в межах 7,36 – 7,43.

5. транспортна функція білків плазми крові полягає в перенесенні ними низки речовин (холестерин, білірубін тощо), а також лікарських засобів (пеніцилін, саліцилати тощо).

6. Білки плазми крові відіграють важливу роль у процесах імунітету (імуноглобуліни).

7. У результаті утворення комплексів з білками плазми на належному рівні підтримується катіонний склад крові: наприклад, 40-50 % кальцію, залізо, магній та інші елементи сироватки крові зв’язані з білками.

8. Білки крові слугують резервом амінокислот.

Ш

Рис. 12.5. Електрофореграма білків плазми крові

ляхом електрофорезу на папері можна виділити п’ять фракцій білків плазми крові: альбуміни (55 – 65 %),₁-глобуліни (2 – 4 %), ₂ –глобуліни (6 – 12 %), β-глобуліни (8 – 12 %) та γ-глобуліни (12 – 22 %) (рис. 12.5). Електрофорез в поліакриламідному чи крохмаленому гелі дозволяє виділити 16 – 17 білкових фракцій, а метод імуноелектрофорезу – 30.

Альбуміни (сироваткові альбуміни) синтезуються в печінці, їх концентрація в плазмі крові становить 40 – 50 г/л. Цей білок складається з 585 амінокислотних залишків, має 17 дисульфідних зв’язків, його молекулярна маса – 69 000 да. Завдяки наявності в складі молекули великої кількості дикарбонових амінокислот, ці білки можуть утримувати катіони Са²⁺, Сu²⁺, Zn²⁺_. Ця багатодисперсна фракція білків характеризуються високою електрофоретичною рухливістю та легкою розчинністю у воді та сольових розчинах. За рахунок високої гідрофільності альбуміни зв’язують значну кількість води, і об’єм їх молекули за умов гідратації збільшується вдвічі. Гідратаційний шар, який утворюється навколо молекул сироваткових альбумінів, забезпечує до 70-80 % онкотичного тиску білків плазми крові, що застосовується в клінічній практиці при переливанні розчинів альбуміну хворим із тканинними набряками. В свою чергу, зменшення концентрації альбумінів сироватки, наприклад за умов порушення їх синтезу в гепатоцитах при печінковій недостатності, може спричиняти перехід води із судинного русла до тканин і розвиток онкотичних набряків.

Альбуміни виконують також важливу фізіологічну функцію як транспортери багатьох метаболітів та інших низькомолекулярних сполук. вони переносять вільні жирні кислоти, некон’югований білірубін, триптофан, тироксин, аспірин, дикумарол, сульфаніламіди тощо.

Транстиретин (преальбумін) називають ще тироксинзв’язувальним преальбуміном. Це білок гострої фази, має тетрамірну молекулу. Він може приєднувати в одному центрі зв’язування ретинолзв’язувальний білок, а в другому – до двох молекул тироксину та трийодтироніну.

Глобуліни – гетерогенна фракція глікопротеїнів крові, які виконують транспортні та захисні функції (табл. 12.1).

Таблиця 12.1. Транспорт ендогенних метаболітів і вітамінів глобулінами плазми крові

Глобуліни	Білок	Транспорт
		ендогенних метаболітів	Вітамінів
α1	транскортин, транскобаламін, ретинол-, тироксинзв’язувальний	Тироксин, кортизол, ліпіди
α2	Церулоплазмін, гаптоглобін, ліпопротеїни	гемоглобін, жири,, холестерин, фосфатиди Са 2+, Сu+	Вітаміни D, K, E
β	Трансферин	Fe3+

У клінічній практиці застосовується визначення співвідношення між концентрацією альбумінів і глобулінів у плазмі крові (так званого «білкового коефіцієнта»), який становить в середньому 1,5 — 2,0.

α₁-Антитрипсин (α₁-протеїназний інгібітор) — глікопротеїн з молекулярною масою 55 кД, належить до α₁-глобулінів, йогоконцентрація в плазмі крові становить 2 – 3 г/л. Основною біологічною властивістю цього інгібітора є його здатність утворювати комплекси з протеїназами, пригнічуючи при цьому протеолітичну активність таких ферментів, як трипсин, хімотрипсин, плазмін, тромбін та протеаз, які вивільняються при руйнуванні лейкоцитів або чужорідних клітин у вогнищах запалення.. В умовах запального процесу вміст α

1-антитрипсину в крові значно збільшується за рахунок стимуляції його синтезу в гепатоцитах. оскільки за умов норми цей білок інгібує еластазу, яка руйнує еластин альвеол легенів, то при його недостатності може виникнути емфізема легенів, а також гепатит.

а₂-Макроглобулін – глікопротеїн а₂-глобулінової фракції з молекулярною масою 725 кДа. Універсальний сироватковий інгібітор протеїназ, вміст якого в крові найвищий порівняно з іншими протеїназними інгібіторами, і становить в середньому 2,5 г/л. α₂-Макроглобулін знижує активність загортальної, фібринолітичної та калікреїнової системи крові, слугує також транспортером цинку в плазмі крові, а також може руйнувати низькомолекулярні токсичні пептиди бактеріального походження.

Церулоплазмін – глікопротеїн а₂-глобулінової фракції, який зв’язує в плазмі крові іони міді. Молекула церулоплазміну містить 8 іонів Сu⁺ та 8 іонів Сu²⁺, його молекулярна маса — біля 150 кДа.

До складу церулоплазміну входить до 3 % всього вмісту міді в організмі та більше 90 % міді плазми. Церулоплазмін має властивості мідьвмісної фероксидази, окиснюючи залізо з феро- (Fe²⁺) до фери- (Fe³⁺) форми. Ця реакція є необхідною для перетворення заліза на іонну форму, яка може зв’язуватися феритином і використовуватися для синтезу залізовмісних білків (гемоглобіну, цитохромів).

Зниження вмісту церулоплазміну в плазмі крові (хвороба Вільсона) (норма 0,15 – 0,5 г/л) призводить до виходу іонів міді з судинного русла і його накопичення протеогліканами сполучної тканини, що проявляється патологічними змінами в печінці, головному мозку (гепатоцеребральна дегенерація), рогівці тощо. Підвищений рівень цього протеїну спостерігається у вагітних і жінок, що вживають оральні контрацептивні препарати.

Гаптоглобін — білок а₂-глобулінової фракції плазми крові. Він має здатність зв’язувати вільний гемоглобін, утворюючи комплекс, що входить до електрофоретичної фракції β-глобулінів. Нормальна концентрація в плазмі крові — 0,10-0,35 г/л.

У складі гаптоглобін-гемоглобінового комплексу гемоглобін поглинається клітинами ретикулоендотеліальної системи, зокрема в печінці, та підлягає окисненню до жовчних пігментів. Така функція гаптоглобіну сприяє збереженню в організмі за умов фізіологічного та патологічного розпаду еритроцитів іонів заліза, що входять до складу гемоглобіну.

Цей білок належить до білків гострої фази, його концентрація зростає при гострих запальних процесах.

Трансферин (сидерофілін) — глікопротеїн β-глобулінової фракції, його молекулярна маса — 80 кДа. Білок має на своїй поверхні два центри зв’язування заліза, яке вступає в комплекс із трансферином разом з аніоном гідрокарбонату. Трансферин акцептує іони Fe³⁺, що надходять у кров після їх всмоктування в кишці, передає його на тканинний феритин, у складі якого залізо депонується в печінці, селезінці, кістковому мозку та інших органах. Концентрація трансферину в плазмі крові — близько 4 г/л.

Фібронектин — глікопротеїн β-глобулінової фракції, який синтезується та секретується в міжклітинний простір багатьма клітинами (у нормі його концентрація не перевищує 4 г/л). Фібронектин присутній на поверхні клітин, на базальних мембранах, у сполучній тканині та в крові. Він має властивості «липкого» білка, що зв’язується з вуглеводними компонентами сіалогліколіпідів (гангліозидів) на поверхні плазматичних мембран, виконуючи інтегруючу функцію у міжклітинній взаємодії. Крім цього, за рахунок утворення комплексів з колагеновими фібрилами, фібронектин відіграє значну роль в організації перицелюлярного матриксу. Фібронектин — білок зсідання крові, індикатор запальних станів.

С-реактивний білок (С-реактивний протеїн, СРП) – білок, що отримав свою назву внаслідок здатності реагувати з С-полісахаридом пневмокока, утворюючи при цьому преципітати. За хімічною природою є глікопротеїном. У сироватці крові здорової людини С-реактивний білок відсутній, та з’являється при патологічних станах, що супроводжуються запаленням і некрозом тканин, активуючи систему комплементу. Наявність СРП характерна для гострого періоду захворювань — «білок гострої фази». Визначення СРП має особливе діагностичне значення в гострій фазі ревматизму, при інфаркті міокарда, пневмококових, стрептококових, стафілококових інфекціях.

Імуноглобуліни крові (ІgА, IgG, IgE, IgM, ІgD) — білки γ-глобулінової фракції плазми крові, які виконують функцію антитіл, основних ефекторів гуморального імунітету.

Кріоглобулін — білок γ-глобулінової фракції, який, подібно до С-реактивного протеїну, відсутній у плазмі крові здорових людей і з’являється в ній при лейкозах, лімфосаркомі, мієломі, ревматизмі, цирозі печінки, нефрозах. Характерною фізико-хімічною ознакою кріоглобуліну є його розчинність при нормальній температурі тіла (37 °С) та здатність утворювати желеподібні осади при охолодженні плазми крові до 4 °С.

Склад і властивості плазми крові

Склад плазми. На частку сухої речовини плазми приходиться 8–10%. З них 6,5–8,2% складають білки. У значно меншій кількості в крові містяться небілкові азотисті з’єднання: поліпептиди, амінокислоти, сечовина, сечова кислота, креатин, креатинин, білірубін, індикан. Поліпептидів і амінокислот, що представляють собою продукти розщеплення білка, знаходиться в крові приблизно 4–10 мг% (4–10 мг у 100 м крові). Сечовини в плазмі міститься 10–24 мг%. Кількість її може незначно підвищитися при прийнятті багатої білками їжі чи при значній утраті води організмом, коли концентрация її в плазмі збільшується. Однак у здоровому організмі зрушення у вмісті сечовини в крові бувають короткочасними. Тривале збільшення кількості сечовини в крові, що відмічається при захворюваннях нирок, викликає важкі отруєння.

У плазмі крові міститься 2,7 мг% сечової кислоти. При захворюваннях, що супроводжуються порушенням обміну, кількість її може зростати до 6–8 мг%. Креатин і креатинин містяться в плазмі в незначній кількості: креатинина – 1–2 мг%, креатину – 3–5 мг%. Білірубін, що є продуктом розпаду гемоглобіну, міститься в плазмі ще в меншій кількості – 0,2–1,0 мг%. Усі ці продукти білкового обміну називають залишковим азотом. У плазмі крові його знаходиться від 20 до 40 мг%.

Крім азотистих речовин у плазмі крові є ще цілий ряд безазотистих органічних сполук: глюкоза (100–120л(м%), жири (400–800 мг%), холестерин (100–250 мг%) і ін., а також різні мінеральні речовини, на частку яких приходиться 1 % від сухої речовини плазми. У плазмі містяться катіони Na⁺­­, К⁺, Са⁺⁺, Mg⁺⁺ і аніони С1^—, НСОз^—, НРО₄^—, Н₂РО₄^—. Особливо великий вміст Na⁺ (280–350 мг%) і С1^— (320–360 мг%). У менших кількостях у плазмі міститься K⁺ (19,8–20,6 мг%), Са⁺⁺ (9–11 мг%), Mg⁺⁺ (1–3 мг%). Йод, бром і залізо містяться в плазмі в дуже малій концентрації (тисячні частки мг%).

У плазмі крові містяться різні ферменти. Одни з них необхідні в процесі згортання крові. Інші розщеплюють живильні речовини. Наприклад, плазма містить амілазу, що діє на вуглеводи, і ліпазу, що розщеплює жири. Завжди в плазмі крові здорової людини присутні різні вітаміни.

Білки плазми. Білки плазми в залежності від їх структури, властивостей і особливостей біологічної дії поділяють на декілька груп: альбуміни, глобуліни, фібриноген і протромбін. Крім цих видів білків, у плазмі розрізняють з’єднання білків з жирами – ліпопротеіни – і складне комплексне з’єднання пропердин.

На долю альбумінів приходиться 50–60% усіх білків плазми. Вони володіють найменшої з усіх білків плазми молекулярною масою. Їх синтез відбувається в печінці.

Глобуліни складають 35–40% від усіх білків плазми. Вони різні за будовою і властивостям, у зв’язку з чим їх поділяють на α₁, α₂, β і γ-глобуліни. Синтезуються глобуліни в печінці і у всіх елементах ретикуло-ендотеліальної системи.

Фібриногену міститься в плазмі 4% від усіх її білків. Утворюється він у печінці. Молекулярна маса його велика. Він більш чим у два рази важче глобулінів.

Протромбін, що синтезується також у печінці, має меншу, чим фібриноген, але більшу, чим альбумін, молекулярну масу. Його міститься в плазмі 10–20 мг%.

Рис. 66. Згортання крові: 1 – початок згортання; 2 – ущільнення згустку.

Жири у вільному виді містяться в плазмі тільки після прийому дуже жирної їжі. Звичайно вони знаходяться в комплексі з білками й у вигляді цих з’єднань – ліпопротеінів – транспортуються кров’ю. Ще більш складним за структурою, чим ліпопротеіни, є пропердин. Він складається з білка, жирів, полісахаридів і іонів магнію.

Білки крові виконують в організмі різноманітні функцій. Вони регулюють розподіл води між судинною системою і тканинами організму; за рахунок властивих їм буферних властивостей сприяють збереженню на тому самому рівні активної реакції крові; беруть участь у транспорті гормонів, вітамінів, продуктів обміну речовин; виконують захисну функцію. Установлено, що особливо велику роль у боротьбі з чужорідним білком мають глобуліни, які мають назву γ-глобуліни, і пропердин. Глобуліни в плазмі є носіями антитіл.

Пропердин відносять до систем, що створюють в організмі природний імунітет. Він нейтралізує в організмі бактерії і віруси.

Білки плазми забезпечують процес згортання крові.

Згортання крові. Згортанням крові називають процес утворення згустку – тромбу – крові, що складається з плазми і формених елементів. В основі згортання лежить утворення ниток фібрину з білка плазми фібриногену. Здатність крові до згортання є необхідною захисною реакцією, що охороняє організм від крововтрат. У плазмі здорової людини є усі компоненти, необхідні для її здійснення. Вони формують згортаючу систему крові. Однак у нормі в судинній системі процес тромбоутворення не повинний протікати, тому що це привело б до порушення циркуляції крові. У плазмі крові є ряд факторів, що утворюють протизгортаючу систему. Активність однієї та другої системи регулюється рефлекторно і гуморально, що забезпечує тонке пристосування діяльності систем до змін, що відбувають в організмі. В даний час відоме велике число з’єднань, що відносяться до згортаючої системи. Плазміні фактори згортання крові позначають римськими цифрами, а тромбоцитарні – арабськими. Виділяють тринадцять таких факторів: I фактор – фібриноген; II – протромбін; III – тромбопластин; IV– кальцій; V-VIII – фактори, представлені різними глобулінами плазми.

При ушкодженні тканин і розташованих в них судин утворюються плазміний і тканинний тромбопластини. При утворенні плазменного тромбопластина необхідні фактори IV, V, VIII, IX, X, XI, XII і особливий фактор 3, що знаходиться в тромбоцитах. У формуванні тканинного тромбопластина беруть участь фактори IV, V, VII, Х та деякі з’єднання тканин. Під впливом тромбопластина і при участі факторів IV, VII, Х і фактора тромбоцитів 1 протромбін перетворюється в тромбін. Тромбін діє на фібриноген, перетворюючи його у фібрин. Для цієї фази необхідна участь кальцію і тромбоцитарних факторів 2 і 4. Згусток, що утворився, стабілізується фактором XIII. Після утворення згустку відбувається його ущільнення – ретракція – і наступне розщеплення фібрину – фібриноліз.

Обидва процеси відбуваються під впливом спеціальних речовин, наявних у крові.

Фібриноліз відбувається під впливом плазміну, що утворюється з плазміногену плазми при впливі стрептокінази, що також міститься в плазмі. Плазміноген, плазмін, стрептокіназа відносяться до протизгортаючої системи крові. До неї відносять також гепарин, що утворюється в печінці, і цілий ряд різних з’єднань, що відносяться до антитромбінів. При недостатності якого-небудь з факторів згортання і протизгортаючої системи крові чи при порушенні їх регуляції виникають різні патологічні явища, що можуть виявлятися в зменшенні чи в збільшенні здатності згортання крові. Наприклад, відсутність фактора XIII – антигемофільного глобуліну – викликає захворювання гемофілію, що характеризується порушенням процесу згортання крові і виявляється в кровоточивості. Посилена кровоточивість відзначається при недостатності кальцію в організмі. Вивчення факторів згортання і протизгортаючої системи має велике практичне значення. В даний час отримані високо очищенні препарати багатьох з’єднань цих систем, вивчені їх структура і налагоджений серійний випуск.

Фізико-хімічні властивості плазми. Щільність плазми крові дорівнює 1025–1034 кг/м³. Щільність цільної крові більше і складає 1050–1060 кг/м³.

В’язкість плазми у 1,7–2,2, а цільної крові в 5,0 разів більше в’язкості води. Щільність крові і в’язкість її визначається кількістю еритроцитів і білковим складом плазми.

Осмотичний тиск плазми. Якщо відокремити напівпроникною перетинкою дві судини, що містять розчини різної концентрації, то молекули розчинника проходять через цю перегородку в обох напрямках. Однак убік розчину з більш високою концентрацією розчиненої речовини переходить більше число молекул розчинника, чим у зворотному напрямку. Дифузію розчинника через перетинку, що розділяє розчини різної концентрації, називають осмосом. Тиск, який потрібно прикласти до розчину більшої концентрації, щоб процес осмосу припинився, називають осмотичним тиском. Він залежить від концентрації розчиненої речовини. Чим вона вище, тим вищу силу треба прикласти до розчину для припинення дифузії молекул розчинника і тим більше осмотичний тиск даного розчину.

В організмі стінка кровоносної судини являє собою напівпроникну оболонку, по один бік якої знаходиться кров, по інший – тканинна рідина. Осмотичний тиск плазми крові залежить від кількості іонів електролітів, що знаходяться в ній, молекул білка й інших органічних речовин. Він відповідає приблизно 7,6 атм.

Розчини, що мають однаковий осмотичний тиск, називають ізотонічними. Нормальна життєдіяльність клітин може здійснюватися тільки в ізотонічному середовищі. 0,9-відсотковий розчин хлористого натрію ізотонічний крові, тому його називають фізіологічним. Розчини з більшою концентрацією іонів і великим осмотичним тиском називають гіпертонічними, а з меншою концентрацією і меншим тиском – гіпотонічними.

Глюкоза, сечовина й інші органічні сполуки відіграють незначну роль у створенні осмотичного тиску крові, тому що знаходяться в плазмі в меншій кількості, чим солі, і мають у порівнянні з ними дуже велику молекулярну масу. Виключення складають білки плазми, хоча вони обумовлюють менш 1% загальної величини осмотичного тиску крові. Стінки судин легко проникні для електролітів, тому вони знаходяться в крові і тканинній лімфі в однаковій концентрації і не можуть бути причиною осмотичних явищ. Для білків стінки непроникні, і від співвідношення їх концентрації по обидва боки стінки i судини залежить рух води з крові в тканину чи в зворотному напрямку. Якщо вміст білка в крові знижується, як це буває, наприклад, при голодуванні, рідина направляється переважно із судин у тканинну лімфу, і виникають набряки. Осмотичний тиск, який створюється білками крові, одержало назву онкотичного. При тій самій загальній кількості білків воно виявляється більш високим, якщо переважають відносно низькомолекулярні альбуміни, і менш високим, якщо переважають глобуліни, молекулярна маса яких значно більша.

Активна реакція крові визначається співвідношенням гідроксильних і водневих іонів. У практиці кількість останніх, чи водневе число, прийнято виражати логарифмом їх концентрації зі зворотним знаком. Це число називають водневим показником (рН): У середньому рН крові дорівнює 7,36. Зрушення рн нижче 7 і вище 8 небезпечні для життя.

Суміші речовин (наприклад, слабка кислота і її сіль), що охороняють реакцію середовища від змін, тобто підтримуючі сталість рН, одержали назву буферних систем. Найважливіша з них у крові – карбонатна система – складається з вугільної кислоти і її двовуглекислої солі.

В організмі постійно утворюється молочна кислота й інші кислі продукти. Надходячи з клітин у кров, вони витісняють іони натрію і калію з бікарбонатів; в результаті утворюються солі молочної і інших кислот і вільна вугільна кислота, надлишок якої виводиться з організму. Таким чином, відбувається компенсація кислотного зрушення. Істотне значення в підтримці рН крові має фосфатна буферна система, наведена одно- і двозаміщенним фосфорнокислим натрієм. Кислоти, взаємодіючи з двозаміщенним фосфорнокислим натрієм, утворюють відповідні солі й однозаміщений фосфорнокислий натрій, що видаляється із сечею.

Na₂HPO₄ + Н₂СОз = NaHCO₃ + NaН₂PO₄

Буферними властивостями володіють і білки крові, що дають амфотерні реакції внаслідок наявності в їхньому складі кислотних і лужних груп. У кислому середовищі білки зв’язують водневі іони, дисоціюють як основи, а в лужній зв’язують гідроксильні іони, диссоціюють як кислоти. З білків крові найбільшими буферними властивостями володіє гемоглобін. Усі буферні системи крові створюють її лужний резерв.

Что такое плазма крови и как её сдают

В уникальном человеческом организме огромная роль отведена плазме крови. Она является координатором многих происходящих в нём процессов, напрямую влияя на них в зависимости от того, в каком состоянии находится. Данный материал предметно рассматривает, что являет собой плазма крови, из чего состоит, какие функции выполняет, как используется в донорстве, как её реально сдают. Такая информация поможет множеству читателей более глубоко понять особенности строения, работы нашего организма.

Методика сдачи плазмы крови.

Что это такое

Первоначальные общие знания о том, что такое плазма и для чего нужна, мы получаем еще, будучи школьниками. Впору напомнить, что это одна из составных частей крови – специфического жидкого вещества нашей сердечно-сосудистой системы. Она циркулирует по замкнутому кругу человеческих сосудов за счёт ритмических сокращений сердца. Разные оттенки красного цвета крови объясняются наличием в ней гемоглобина. Собственно кровь составляют не только плазма, но еще и эритроциты, лейкоциты и тромбоциты. Плазма является частью жидкой, имеющей желтоватый оттенок, примерно на 90% состоит из воды, примерно на 10% – из сухого вещества, преимущественно это белки, соли. Кровь выполняет несколько важнейших функций, среди которых транспортная (перенос по организму питательных веществ), дыхательная, выделительная и др. Без неё выполнять эти жизненные задачи в полном объёме она не сможет.

Состав плазмы и функции ее элементов

Научно установлено, что состав плазмы крови человека очень непростой. Его составляют, как уже отмечалось, вода и разнообразные белки, а также многие иные вещества – в разных пропорциях. Каждые из них имеют не только свою характерную нишу, но исключительное значение. Важнейшей составляющей частью являются белки, на удельный вес которых приходится около 7 – 8% всей плазменной массы. Это белки разного рода. Для нормального функционирования крови играет роль то, в каком соотношении находятся глобулины, альбумины и фибриноген.

Альбумин

Этим термином обозначены те белки, у которых величина молекулярной массы не весьма высокая. Общий объём альбуминов в плазме составляет, согласно последним научным данным, примерно 4 – 5%.

Глобулины

В отличие от своих «коллег», альбуминов, глобулины считаются крупномолекулярными белками. По количеству они уступают, оно равно примерно 3% общего объема.

Другие белки

Фибриноген и прочие входящие в состав массы белки составляют лишь её мизерную часть – не превышают 0,4%. Если глобулярный белок фибриноген отсутствует, её именуют сывороткой.

Небелковые компоненты

На небелковые компоненты в плазме приходится их мизерное количество. Главную «скрипку» здесь, как правило, играют именно белки, наличие которых обеспечивает организму транспортную, защитную, буферную и иные функции. Так, за счет белков в крови обеспечивается механизм онкотического давления, а от него, в свою очередь, напрямую зависят процессы водообмена, передвижения прочих веществ. От белков зависит также уровень вязкости плазмы и всей крови, что важно, чтоб поддерживать в нормальном состоянии величину кровяного давления. Они необходимы для сворачивания крови, сохранения её жидкого формата, переноса минеральных, других веществ, роста клеток и т. п.

Применение плазмы в донорстве

Теперь понятно, насколько важна плазма для организма. Если её количество или качественный состав не отвечают требуемым нормам, начинаются нежелательные отклонения от нормального функционирования крови, приводящие, зачастую, к специфическим болезням. Поэтому на практике уже давно применяют лечение плазмой крови, дающее поразительные результаты. Оно успешно используется отечественной, зарубежной медициной, плазма широко используется в донорстве.

Вредно или полезно

По поводу того, вредно ли сдавать плазму крови, бытуют разные, нередко прямо противоположные мнения. Одни убеждены, что такое занятие однозначно вредит нашему организму и настоятельно не советуют прибегать к нему. Другие же, наоборот, считают, что её сдача приносит донору пользу. Современные учёные-медики убедительно доказали, что такая процедура сдавшему плазму абсолютно ничем для его здоровья не угрожает, являясь совершенно безвредной. Более того, после сдачи плазмы активизируется работа защитных функций, иммунитета, поэтому опытные медики нередко назначают пациентам процедуру сдачи плазмы как лекарственную, оздоровительную.

Частота проведения процедуры

Понятно, что любое серьезное донорство имеет свою частоту. Это объясняется необходимостью полного восстановления ослабленного организма. Поэтому многие люди интересуются, как часто можно сдавать плазму. Это зависит от ряда существенных факторов, начиная от состояния здоровья. Принято считать, что плазма крови должна сдаваться не чаще одного раза в четыре недели.

Подготовка и процесс

Сдача плазмы предполагает обязательное выполнение ряда правил и требований. Желающий сдать её обязан знать, что в этом процессе существуют жесткие ограничения и даже запреты. Скажем, у человека нельзя брать плазму, если он болен:

Центр, где переливают кровь, не имеют также право делать это при проблемах с сахарным диабетом, ненормальном артериальном давлении, признаках сильной близорукости. Временные ограничения касаются тех, кто недавно перенес удаление зуба, операцию или вакцинацию, во время менструального процесса, является гомосексуалистом, нелегальным мигрантом и прочее. Эти и другие нормы определили на практике особенный алгоритм процедуры приёма. Сначала у потенциального донора должны взять кровь на анализ, чтоб определить, нет ли в ней вирусов, сколько в ней гемоглобина. Пациент обязан честно заполнить анкету, и лишь после этого его могут допустить к процедуре. До неё он должен избегать приёма:

• Соленой, острой и жирной пищи;
• Любых медикаментов;
• Алкоголя (минимум, за неделю, до дня сдачи).

После забора плазмы, который может иметь как автоматический, так и ручной формат, пациенту, как правило, ещё два часа предписано побыть в стационаре центра приема крови. Доброго вам здоровья!

плазма крові — Українська-Російська Словник

^uk Або коли хтось наражається на небезпеку заразитися певними хворобами, то лікарі можуть прописати ін’єкції гама-глобуліну, отриманого з плазми крові тих людей, які вже виробили імунітет.

jw2019^ru Он прячется в тумане

^uk Подібно як плазма крові може бути джерелом різних фракцій, інші головні компоненти (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити) також піддаються обробці і з них виділяють дрібніші складові.

jw2019^ru А какая разница?

^uk Якщо ліки, котрі будуть прописані, можуть бути виготовлені з плазми крові, еритроцитів, лейкоцитів чи тромбоцитів, запитай:

jw2019^ru Нет, я впорядке

^uk Чи всі залучені у лікування члени медперсоналу знають, що, як Свідок Єгови, я розпорядився, щоб за ніяких обставин мені не робили жодного переливання крові (цільної крові, еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів чи плазми крові)?

jw2019^ru Пока они ходят, остальные будут сплачивать командный дух

^uk «Білки плазми крові мають такі корисні властивості, як висока розчинність, емульгаційна активність та гідрофобність,… а їхнє використання в обробці їжі обіцяє бути вигідним.

jw2019^ru Я знаю, что это

^uk В багатьох країнах Свідки Єгови носять при собі документ, в якому вказано, що вони відмовляються від «переливання крові, всієї крові, еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів та плазми крові».

jw2019^ru Она бросает свои вещи в багажник, убегает в ту сторону, и в этот момент мы ее теряем

^uk Якби весь гемоглобін був в плазмі крові, він би сильно порушив кровотік.

QED^ru Ты совсем не смешон

^uk Чому б білковим молекулам гемоглобіну просто не плавати в плазмі крові?

QED^ru Отдай телефон

^uk Кількість натрієвих еліктролітів у плазмі крові зменшується, що спричиняє набряки.

ted2019^ru & Редактировать файлы

^uk Активним компонентом таких ін’єкцій є не сама плазма, а антитіла з плазми крові тих, які розвинули опірність до захворювання.

jw2019^ru Эй, Виер, ну ты и повеселился сегодня в спортзале, а?

^uk (Див. також Антитіла; Вина крові; Гемоглобін; Гемофілія; Переливання крові; Плазма [частина крові]; Серцево-судинна система)

jw2019^ru Матеуш Биркут использовал все возможности

^uk Ще понад 30 років тому патологам і працівникам сховищ крові та плазми говорили: «Кров — це динаміт!

jw2019^ru И звачем тебе понадобилось затащить меня в постель?

^uk Читаючи сьогоднішні газети, тільки вони не мають потреби турбуватися тим, що відбувається… в індустрії крові і клініках, які продають і призначають своїм ближнім кров, плазму та препарати, виготовлені з крові».

jw2019^ru Хорошо еще, что полиция приедет после сигнализации

^uk ПЛАЗМА (частина крові)

jw2019^ru Ну, он предложил, использовать налогоплательщиков, чтобы спасти Голдман Сакс и другие привилегированные финансовые институты

^uk Чи сховища крові й плазми будуть змушені розробити додаткові тести, аби кров стала безпечною?

jw2019^ru Когда я первый раз увидел вас, я подумал про себя: моя кузина Виридиана закончит игрой в карты со мной

^uk Лікар, який представляв найбільше в Китаї сховище крові та плазми, зазначив: «Нам вкрай потрібна така інформація, оскільки запаси крові дуже обмежені».

jw2019^ru Нам надо только удалить рубец

^uk Повідомлено, наприклад, що на початок 1989 року майже 80 відсотків сховищ крові й плазми в Бразилії не перебували під державним контролем і кров не перевіряли на СНІД.

jw2019^ru Мы засекали радиоактивные сигнатуры по всей стране

^uk Нині визнають, що сховища крові та плазми не поспішали щось робити, навіть коли з’явились тести на визначення у крові антитіл ВІЛ-інфекції.

jw2019^ru Я от всей души мечтал, вот бы нам взять и оставить этот мир позади, подняться как двум ангелам в ночи, и по волшебству… исчезнуть

^uk Сьогодні у більшості випадків переливають вже не цільну кров, а один з її головних компонентів:1) еритроцити; 2) лейкоцити; 3) тромбоцити; 4) плазму, тобто рідку частину крові.

jw2019^ru У вас есть секунда?

^uk Сьогодні у більшості випадків переливають вже не цільну кров, а один з її головних компонентів: 1) еритроцити; 2) лейкоцити; 3) тромбоцити; 4) плазму, тобто рідку частину крові.

jw2019^ru Гудспид сказал, что вы проводите эксперименты, которые изменят мир!

^uk У депеші інформаційного агенства Рейтер з Мадрида (Іспанія) за 21 квітня 1993 року говорилося, що, за повідомленням Іспанського міністерства охорони здоров’я, Іспанія має виплатити компенсацію 1147 хворим на гемофілію, котрі були заражені вірусом СНІДу через переливання крові і плазми у 1980-х роках.

jw2019^ru Это самое современная криминальная техника, которую я только видел

Что такое плазма крови? Для каких целей ее получают?

Плазма — это кровь, из которой вынули красные кровяные тельца — эритроциты. Эритроциты переносят по крови кислород, осуществляя дыхание организма. Но в крови много других элементов. Вот все они и составляют плазму крови. Это вязкая жидкость желтоватого цвета. Получают ее центрифугированием крови: засовывают кровь в центрифугу, в которой эритроциты, как более тяжелые, отслаиваются из крови. Разделив кровь на эритроциты и плазму, медики забирают плазму в банк, в холодильники, а эритроциты разбавляют обычным физраствором и вводят капельницей обратно донору! Поэтому сдавать плазму, а не кровь, менее тяжело для оганизма. Причем платят донору, наоборот, не меньше, а больше, так как эта процедура тяжелее — при сдаче крови донор тратит 5 минут, а при сдаче плазмы — полтора часа. А плазму вливают больному, чтобы подхлестнуть его иммунитет. Есть такие больные, которые не настолько плохи, чтобы им вводить кровь (объем крови и доля в ней эритроцитов восстановлены) , но организм сильно ослаблен и не борется — выбит иммунитет; тогда вводят донорскую плазму.

Получается при сдаче крови дон-ми. Плазма определяет группу и резус. При растворении с физраствором снова получается кровь

Пла́зма кро́ви (от греч. plasma — нечто сформированное, образованное) — жидкая часть крови, в которой взвешены форменные элементы. Макроскопически представляет собой однородную прозрачную или несколько мутную желтоватую жидкость, собирающуюся в верхней части сосуда с кровью после осаждения форменных элементов. Гистологически плазма является межклеточным веществом жидкой ткани крови. Плазма крови состоит из воды, в которой растворены вещества — белки и другие органические и минеральные соединения. Основными белками плазмы являются альбумины, глобулины и фибриноген. В плазме крови растворены также питательные вещества (в частности, глюкоза и липиды) , гормоны, витамины, ферменты и промежуточные и конечные продукты обмена веществ, а также неорганические ионы. В среднем 1 литр плазмы человека содержит 900—910 г воды, 65—85 г белка и 20 г низкомолекулярных соединений. Плотность плазмы составляет от 1,025 до 1,029, pH — 7,34—7,43 Существует обширная практика собирания донорской плазмы крови. Плазма отделяется от кровяных телец центрифугированием с помощью специального аппарата, после чего эритроциты возвращаются донору. Этот процесс называется плазмаферезом.

О­ль­га, сп­ас­иб­о, чт­о п­о­с­о­в­е­това­ла <a rel=»nofollow» href=»https://ok.ru/dk?cmd=logExternal&amp;st.cmd=logExternal&amp;st.link=http://mail.yandex.ru/r?url=http://fond2019.ru/&amp;https://mail.ru &amp;st.name=externalLinkRedirect&amp;st» target=»_blank»>fond2019.ru</a> Вы­пл­а­тил­и 28 ты­сяч за 20 ми­ну­т как т­ы и н­ап­исал­а. Ж­а­л­ь ч­т­о ра­н­ь­ш­е не знал­а про т­ак­ие фо­нд­ы, на ра­боту б­ы х­о­д­и­т­ь не пришл­о­с­ь:)

Сироватка крові — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сироватка.

Сирова́тка кро́ві — плазма крові, з якої видалено згортувальні білки — фібриноген. Сироватки отримують або шляхом природного згортання плазми (нативні сироватки), або осадженням фібриногену іонами кальцію.

У сироватках збережена велика частина антитіл, а за рахунок відсутності фібриногену різко збільшується стабільність.

Сироватку виділяють при аналізі крові на інфекційні захворювання, при оцінці ефективності вакцинації (див. титр антитіл).

Сироватки використовують як лікарські препарати при багатьох інфекційних захворюваннях (правці, дифтерії, грипі тощо) і отруєннях (отрути змій, ботулотоксин тощо). Сироватки, мічені ферментами, радіонуклідами та люмінофорами застосовують в діагностиці деяких захворювань і в наукових дослідженнях.

• Сироватка (біологія)

• Інструкція щодо приготування та використання контрольних зразків для внутрішньолабораторного контролю якості досліджень, 2015

п о р Кров Кровотворення • Плазма крові • Сиворотка крові • Еритроцити • Тромбоцити • Лейкоцити: • Гранулоцити: • (Нейтрофіли • Еозинофіли • Базофіли) • Агранулоцити: • (Лімфоцити • Моноцити) Група крові • Захворювання крові • Кістковий мозок

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданий сумніву та вилучений. (червень 2013)

Це незавершена стаття з анатомії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.